Подано матеріали археологічних досліджень, проведених у м. Теребовлі Тернопільщини. Вивчено оборонні укріплення городища та житло на селищі-супутнику, датовані керамікою IX - X ст. На одній з площинок городища відкрито жіноче поховання XII - XIII ст., що, можливо, є свідченням розташування неподалік церкви. Також обстежено прилеглі до городища урочища, розкопки в центрі сучасного міста, де виявлено кілька знахідок доби енеоліту і середньовіччя.

Описано понад 100-літню історію археологічних досліджень науковців Львівського університету у межиріччі Західного Бугу та Ікви, надано результати розкопок археологічних пам'яток, охарактеризовано багаті колекції знахідок, які зберігаються в різноманітних музейних збірках України.

Надано результати археологічних досліджень на території Державного історико-культурного заповідника у м. Белзі впродовж 2003 - 2005 рр., визначено найбільш перспективні об'єкти для подальшого вивчення.

Вшановано 150-літній ювілей від дня народження великого сина українського народу Івана Франка, який своєю діяльністю зробив внесок у розвиток археологічної науки, важливу справу вивчення історичного минулого нашого краю.

Досліджено "львівський період" відомого польського археолога, ректора Варшавського університету Володимира Антонєвіча. Показано становлення його інтересу до археології, навчання у Львівському університеті. Особливе місце займає оцінка В. Антонєвічем наукових здобутків свого вчителя - проф. К. Гадачека.

Розглянуто діяльність Імператорської Археологічної Комісії, охарактеризовано її вплив на дослідження пам'яток античного часу на території Керченського півострова. Також надано загальну характеристику археологічних розкопок другої половини XIX ст. на цій території.

Розглянуто проблеми історико-археологічного дослідження та вивчення соціально-політичного ладу Галицької землі XI - середини XIV ст. українськими істориками з початку XIX до початку XXI ст. На підставі літописних та археологічних матеріалів висвітлено проблеми економічного, соціального та культурного характеру. Порушено питання про роль, місце та межі Галицької землі у Галицько-Волинській державі.

Зазначено, що у міжвоєнний період у Львівському університеті виникли два дослідницькі об'єднання археологів і спеціалістів суміжних наук, які згуртувалися навколо двох учених з великим науковим та особистим авторитетом: Едмунда Булянди - класичного археолога та Яна Чекановського - антрополога. Після Другої світової війни представники цих об'єднань зробили спробу їх відновлення в Любліні у новоствореному Університеті Марії Кюрі-Склодовскої та в Люблінському католицькому університеті (проф. Я. Чекановcький, Ю. Гаєк, Т. Генцель, Я. Мидлярський і С. Носек із Кракова) та у Вроцлаві в новоствореному Вроцлавському університеті (проф. Е. Булянда, Р. Ганшинєц, К. Маєвський). Зауважено, що всі археологи - послідовники львівської школи професора Л. Козловского і професора Е. Булянди, відігравали важливу роль у польській науці і за час своєї діяльності зробили значний внесок в археологію.

Проаналізовано етнокультурні процеси на території Подністров'я у першій половині I тис. н. е. На прикладі взаємодії населення пшеворської, липицької, зубрицької та зарубинецької культур показано складний механізм симбіозу етнічних рис у матеріальній і духовній культурі цих спільнот.

Зазначено, що 31 жовтня 1918 р. Регентська Рада - тимчасовий польський уряд - видала постанову про захист історичних пам'яток. До постанови було включено археологічні пам'ятки та вказувалось на необхідність створення органу, який би займався наглядом за ними. У 1920 р. створено Державне об'єднання консерваторів доісторичних пам'яток (PGKZP). Вона несла відповідальність за захист археологічних пам'яток у Другій Речі Посполитій, відродження якої відбулося у листопаді 1918 р. У 1928 р. діяльність PGKZP зупинено, а її обов'язки покладено на Державний археологічний музей (ДАМ) у Варшаві. Впродовж 1928 - 1939 років ДАМ залишався найбільшою та найважливішою установою в Польщі, з широким колом повноважень та авторитетом, але обмеженою кількістю працівників. Після Другої світової війни археологи ДАМ опублікували більшість виявлених у колекціях музею матеріалів із Західної України.

Розглянуто питання польсько-українських зв'язків в археології, насамперед на прикладі діяльності археологів, пов'язаних зі Львовом і Львівським університетом. Становлення та розвиток археології як наукової дисципліни показано в тісному зв'язку із розвитком загальнонаукової методології та традицій у Європі. Наголошено, що Галичина була найбагатшим на археологічні пам'ятки краєм на території колишньої Речі Посполитої, що сприяло високому рівню львівської археології.

Розглянуто важкий період становлення нової "радянської школи" львівської археології (ЛА), яка розпочалася після вступу радянських військ на землі Західної України у 1939 р. Описано наукові досягнення й особисті долі львівських археологів за часів "перших совітів" (1939 - 1941 рр.), під час німецької окупації та відразу ж після війни (1944 - 1951 рр.). У 1951 р. організовано Інститут суспільних наук АН УРСР, у якому розпочав роботу новосформований відділ археології. Цим часом завершується формування нової генерації радянської ЛА.

Розглянуто результати науково-пошукової роботи сучасних українських істориків-етнологів, які можуть бути корисними для простеження процесу становлення та еволюції окремих об'єктів чи цілих комплексів культури населення України в дописемний період. Головну увагу зосереджено на побутуванні у традиційному будівництві українців XIX - початку XX ст. значної кількості пережитків, які, з погляду конструктивних, технічних, технологічних та інших чинників, спростовують запропоновані окремими дослідниками гіпотези та припущення стосовно можливого зведення носіями трипільської археологічної культури двоповерхових будівель, а також запропоновані ними графічні реконструкції. Окреслено методологічні засади та методичні вказівки щодо подальшого дослідження житла населення України доісторичного періоду, низку наукових завдань, які мають вирішити різні фахівці гуманітарного профілю спільними зусиллями.

Проаналізовано облаштування оборонних укріплень Зимнівського городища, яке функціонувало у VI - VII ст. На зіставленні результатів досліджень, які проведено В. Ауліхом у 1960-х рр., А. Броніцьким у 1997 р., Т. Миляном у 2003 р., зроблено узагальнення щодо його заснування та конструктивних особливостей оборони укріплених поселень у ранньому середньовіччі. Підсумком цих робіт стало виявлення та вивчення решток оборонного валу та рову, укріплення периметра городища додатковим частоколом з оборонними спорудами у ньому. Зауважено, що для укріплення городища вдало використовувався і природний фактор. У відповідності до стратиграфічних спостережень, а також рухомого археологічного матеріалу період функціонування визначено часом становлення ранніх слов'ян у межиріччі Дністра та Горині, утворення Дулібського союзу племен.

Розглянуто консерваторську діяльність археологів у Східній Галичині у XIX ст. Значне місце відведено діяльності викладачів Львівського університету, зокрема І. Шараневича, Л. Цвіклінського, К. Гадачека щодо охорони пам'яток. Розглянуто урядові постанови та відображено роль держави щодо охорони археологічних пам'яток.

Розглянуто основні проблеми вивчення I-го верхньопалеолітичного культурного шару багатошарової пам'ятки Кременець I. Залучено результати дослідження стоянки попередніх років і найновіші дані, одержані шляхом розкопок і повторного камерального аналізу зібраного матеріалу.

Дослідження Т. Сулімірського впродовж "львівського" періоду його діяльності (до 1936 р.) і під час його недовгого перебування у Кракові (1936 - 1939 рр.) мали значний вплив на розвиток археології доби бронзи (БД) і ранньозалізного віку (РЗВ). Він вже не повертався до цих проблем після переїзду до Лондона (після 1945 р.). Його внесок у дослідження цього періоду є не лише великим, але й багатогранним - від польових досліджень до загально історичного синтезу. Найважливіші результати досліджень Т. Сулімірським пам'яток БД і РЗВ можна підсумувати наступним чином: формування моделі дослідження, яка характеризується масштабною польовою діяльністю, швидкою публікацією одержаних результатів (він був одним з найбільш плідних авторів міжвоєнного періоду) та проведенням розвідкових робіт; високоякісні синтетичні дослідження, найбільш яскраво виражені у його монографіях, присвячених висоцькій культурі (ВК) і подільській групі скіфської культури (СК); усвідомлення потреби природничих і міждисциплінарних досліджень (хімічні аналізи знахідок із курганних поховань ВК і дерев'яних виробів із "скіфських" курганів); вироблення основи для хронології та джерельної характеристики багатьох культурних підрозділів; вичленення та визначення нових культурних підрозділів, певні з яких постійно використовуються у археологічній систематиці: (подільська (західноподільська) група СК; ульвовецька група (культура); комарівська культура; ВК). Унікальне розуміння доісторичних процесів згідно з принципами етнічної школи, що робить цього дослідника одним із предтеч польської протоісторичної археології.

Проаналізовано антропологічні дослідження жіночого поховання XII ст., виявленого на Замковій горі в м. Теребовля. Проведено порівняння цих даних з результатами антропологічних досліджень, проведених на території Західного Поділля впродовж другої половини XIX - початку XXI ст. Одержано висновки про незмінність антропологічного типу населення зазначеного регіону впродовж II-го тисячоліття.

Представлено черговий етап робіт з натурного відтворення давніх процесів і технологій на польовій базі експериментальної археології Північної постійнодіючої експедиції Інституту археології НАН України. Розглянуто одержані нові дані щодо особливостей аналогічного давньоруському чорнометалургійного процесу; охарактеризовано специфіку копії сиродутного горна та міхів, особливості оптимізації процесу випалювання деревного вугілля. Зроблено висновки щодо знахідок на пам'ятках давнього залізодобування кальцинованих кісток як можливих флюсів; конструктивних характеристик міхів; можливостей скорочення термінів добування вугілля та особливостей збагачення руди без додаткових теплотехнічних пристосувань; раціоналізації подачі шихти та дуття; трудозатрат у ході відтворення сиродутного процесу.

Висвітлено давню історію Грубешівської улоговини, розташованої на кордоні Польщі та України. На підставі археологічних відкриттів здійснено спробу інтерпретації історії розвитку окремого регіону у першій половині I тис. н. е. У різний час на цих землях мешкали племена зарубинців, вандалів, готів, герулів і, зрештою, слов'ян. Усі етноси залишили свій матеріальний слід в історії цього краю. Досліджено етнічний склад улоговини протягом усього цього часу та зазначено основні риси його розвитку. Як окреме явище в етнічному розвитку регіону розглянуто масломенцьку групу.